Вячеслав Анатолійович Романчук
Романчук Вячеслав Анатолійович
Романчук Вячеслав Анатолійович народився 05 листопада 1970 року в смт. Червоноармійськ Червоноармійського району Житомирської області. Згодом родина переїхала в село Кошелівка.
У 1978 році вступив до 1 класу Кошелівської середньої школи.
З 6 класу Вячеслав навчався у Червоноармійській середній школі.
Після закінчення 8 класу якої у 1986 році вступив до Червоноармійського Професійно – технічного училища №38. До 1989 року здобував там професію тракториста.
Восени 1989 року був призваний на строкову військову службу.
Після демобілізації, у період з 1991 по 1994 роки – був студентом Житомирського сільськогосподарського технікуму за спеціальністю організатор – технолог. По завершенню навчання (з 1994 р.) працював агрономом у колгоспі «Прогрес» села Бабичівка Червоноармійського району.
Із 2001 по 2002 роки був на посаді землевпорядника Бабичівської сільської ради. З 2003 по 2004 – завідувачем клубу в цьому ж селі.
У кінці 2004 року розпочав власну справу – займався сільським господарством, мав сільськогосподарську техніку для обробки землі.
Одружився 21 лютого 1997 року. Разом із дружиною Лесею Михайлівною, народили та виховали двох дітей – Павла (2000 р.н.) та Дарину (2009 р.н.).
24 лютого 2022 року прибув до ТЦК та ввійшов у його склад проте через місяць був звільнений за станом здоров'я. Але уже 27 липня 2023 року був призваний на військову службу.
24 січня 2024 року, Вячеслав Романчук, виконуючи свій військовий обов’язок, загинув у районі села Нью – Йорк Донецької області.
Непоправна втрата для родини та всіх, хто знав відважного воїна.
Сусідка Рибчинська Ольга про Вячеслава Романчука говорить: «Про свого сусіда Славіка ( ми його називали між собою Славунчик) писати дуже важко, коли знаєш, що його немає поміж нас. Це серце нашого села, яке билося в унісон з односельчанами. Це людина честі та поваги. Людина, яка вміла жити серед інших людей. З ним було легко і приємно спілкуватися. Він завжди був готовий прийти на допомогу. Господар, який любив по-справжньому матінку-землю, працював не покладаючи рук, вмів співчувати та радіти добрим новинам. Щедрий, добрий, ввічливий, найкращий чоловік та люблячий татусь. Його мудрі поради я пам'ятаю й досі. Дякую долі, що Славко був в моєму житті».
Староста Бабичівського округу Бовсунівська Валентина Миколаївна говорить про нього так: «Вячеслав відносився до тих людей, які завжди прийдуть на допомогу. Він завжди говорив: хто ж, якщо не ми? Наприклад, коли треба упорядковувати узбіччя понад дорогою на кладовище, ремонтувати там паркан, він один з перших приходив, ще і на допомогу односельців згуртовував біля себе, хоча і мав власні справи, адже самостійно обробляв паї, на присадибній ділянці разом з родиною вирощували полуницю, смородину, тримали велике господарство (3 і більше корів, свині...), своєю технікою обробляв городи односельцям. Вячеслав був компанійською людиною, любив заспівати, затанцювати, був зразковим сім'янином» .
Місце поховання - Поховали Героя у селі Будище Житомирського району Житомирської області.
Вічна пам’ять і слава Герою!
Матеріали підготували: учнів 5 – Б класу Пулинського ліцею Пулинської селищної ради Житомирського району Житомирської області.
Керівник: Опанащук Тетяна Вікторівна вчитель – дефектолог Пулинського ліцею
