Книжкова виставка "Моя зброя - сміх"
13 листопада виповнюється 135 років від дня народження великого гумориста, новеліста, класика українського гумору ─ Остапа Вишні.
Остапа Вишню насправді звали Павло Губенко, і народився він на одному з хуторів біля села Грунь Зіньківського повіту Полтавської губернії 1889 у багатодітній родині (у батьків було 17 дітей, і всі вони отримали гідну освіту).
Чому він обрав саме такий псевдонім? Кажуть, він просто дуже любив вишні.
Гумористичний хист у нього був від мами Параски. Вона добре співала, була дотепною та сипала жартами-примовками.
Закінчив двокласну Заньковецьку школу і Київську військово-фельдшерську школу. Працював фельдшером у Київській залізничній лікарні.
У 1917 вступив на історико-філологічний факультет Київського університету.
Працював у «Селянській правді» та у журналі «Червоний перець».
У 1920 р. Остапа Вишню вперше заарештували за активну патріотичну участь. Від розстрілу його врятував Василь Елан-Блакитний.
1921 — опублікована усмішка «Чудака, їй-богу» під псевдонімом Остап Вишня. Став основоположником жанру усмішки.
З 1923 до 1929 рр. вийшли такі найпопулярніші збірки: «Вишневі усмішки сільські», «Вишневі усмішки кримські», «Усмішки», «Вибрані твори»
У 1933 заарештували і звинуватили тероризмі та контрреволюційній діяльності. Його оголосили “ворогом народу” і на 10 років заслали в сталінські табори.
Він ледве врятувався від розстрілу. Близько 10 років життя Остап Вишня провів у концтаборах, де сильно зіпсував своє здоров’я. У той час його підтримувала лише друга дружина Варвара Маслюченко. Більшість друзів відвернулися, знайомі з родиною навіть не віталися.
1943 року Олександр Довженко вмовив першого секретаря ЦК КП(б)У Микиту Хрущова домогтися від Сталіна звільнення Остапа Вишні. Він знову став потрібен радянській владі як сатирик і як пропагандист – треба було надихати народ на боротьбу проти гітлерівців.
1944 рік — перший твір після заслання «Зенітка». Ця гумореска ознаменувала початок другого періоду творчості гумориста.
Після війни Остап Вишня був членом редколегії і співробітником сатиричного журналу “Перець”, членом правління Спілки письменників України.
У 1955 році його було реабілітовано.
Вишня був переконаний, що сміх має здатність зцілювати організм від недуг. Сам же він прожив недовго – 66 років. 28 вересня 1956 року гуморист помер від серцевого нападу. Похований на Байковому цвинтарі Києва.
