Римська Віра Омелянівна
Римська Віра Омелянівна
Завідувачка літературно-меморіального музею Лесі Українки,
Заслужений працівник культури України,
нагороджена орденом княгині Ольги Ш ступеня
Знаменита очільниця Літературно-меморіального музею Лесі Українки, заслужена працівниця культури України, кавалер ордена Княгині Ольги ІІІ ступеня Віра Омелянівна Римська. Її справедливо називають Берегинею Лесиної оселі. Майже шістдесят років свого життя вона присвятила звягельському музею письменниці та популяризації творчої спадщини родини Драгоманових-Косачів.
Родом Віра Омелянівна – із села Ясна Поляна Червоноармійського (нині – Пулинського) району на Житомирщині. Початкову освіту здобула у Яснополянській семирічній школі. Десятий клас закінчила у Червоноармійській середній школі. Навчалася у Дубнівському бібліотечному технікумі, працювала бібліотекарем Андріївської сільської бібліотеки. Упродовж 1959 – 1961 рр. була інструктором-методистом Червоноармійського відділу культури. У 1963 році В. Римська вступила до Житомирського педагогічного інституту ім. Івана Франка, а через два роки – до Київського інституту культури ім. О. Корнійчука на бібліотечний факультет. Навчалася заочно і працювала.
До Новоград-Волинського (Звягеля) переїхала на початку 1960-х рр. Деякий час працювала у школі-інтернаті. У березні 1965 року їй запропонували очолити Музей-бібліотеку Лесі Українки. До 11 вересня 1970 року музей функціонував на громадських засадах. Бібліотека була філіалом міської дитячої бібліотеки №2. У меморіальному будинку розмістили експозицію, в одній із кімнат поставили полиці з книгами. Старші жителі мікрорайону «Світанок» й досі згадують, як у шкільні роки приходили до В. Римської по книжки. Коли музей став відділом Житомирського обласного краєзнавчого музею і отримав назву «літературно-меморіальний», Віру Омелянівну призначили на посаду завідувачки.
В. Римську можна охарактеризувати як «self-made woman», тобто жінка, яка досягла успіху завдяки власним зусиллям. Це – авторитетна музейниця, талановита дослідниця, публіцистка, член редакційних колегій наукових видань, авторка і упорядниця путівників «Лесина свята оселя», книг «На сповідь до Лесі», «Леся Українка – дітям» та ін. Віра Омелянівна була вимогливою – як до себе, так і до своїх колег. Під її керівництвом відбувалися конференції, літературні читання, лекції, ночі у музеї, презентації, уроки тощо. У 1970-х роках вона започаткувала «Плеяду паростків Лесиного краю» – літературно-музичний захід з нагоди дня народження Лесі Українки. Стояла у витоків свята «Лесині джерела» («Росте і квітне Лесин край»).
Віра Римська підтримувала зв'язок з родичами Лесі Українки: Юрієм Косачем, Ізидорою Косач-Борисовою, Ольгою Сергіїв, Ольгою Петровою, Наталією Драгомановою-Бартаї та ін. У книзі вражень є запис Ю. Косача із США: «З великим хвилюванням переступив поріг будинку, де жили мій дід і бабуня і де народилася Леся. Велика і глибока подяка керівникам музею-будинку – від себе та від усієї родини за таку любов до Лесі, за таку натхненну працю для збереження пам'яті її на славу українського народу».
Іноді Віру Омелянівну називали занадто серйозною і консервативною. Однак за її серйозним виразом обличчя можна було розгледіти добру і чуйну жінку, яка була готова поділитися останнім. Вона мала гарне почуття гумору. Відреагувати на якусь побутову ситуацію могла влучним висловом. Наприклад, «і комар злість має», «собака гавкає, а караван іде» тощо. Вона не боялася труднощів і змін. Гідно тримала музей «на плаву». Докладала немало зусиль для збагачення музейних фондів.
Віра Омелянівна любила свою роботу і пристрасно шанувала Лесю Українку. При цьому завжди знаходила час на інші справи. Вона вправно вишивала, смачно готувала. Часто пригощала своїх колег домашнім печивом «Ластівчине гніздо», «Каштанчики». Займалася городніми справами – на дачі вирощувала овочі і фрукти. Була модницею, одягалася у класичному стилі. Любила прикраси – ґердани, коралі. На свята, зазвичай, одягала власноруч вимережані вишиванки.
В. Римська була люблячою дружиною і мамою. Свого чоловіка Миколу Микитовича вона жартома називала позаштатним музейним працівником. Він був її надійною опорою і підтримкою. Щирою материнською любов'ю вона огорнула свого сина Руслана. Попри те, що Руслан Миколайович не пішов музейним шляхом, а обрав власний, він, як і його мама, є професіоналом своєї справи і патріотом свого краю.
Віра Римська залишила після себе величезний архів та значну епістолярну спадщину. Для багатьох вона є прикладом працелюбності, відданості і закоханості у свою справу. Нехай добрий спомин про неї ніколи не згасне, а її світле ім’я назавжди збережеться в історії України!
Померла Віра Омельянівна Римська 24 лютого 2023 року.
