До ювілею П. Загребельного в бібліотеці ліцею розгорнуто книжкову виставку «Нестор-літописець XX століття»
Золоте перо української літератури
«Минуть десятиліття… Століття мине… А книги Великого Українця Павла Загребельного будуть читатись, читатись і перечитуватись. Бо це незнищене: СЛОВО, що стоїть на сторожі нації».
Ольга Унгурян
25 серпня – 100 років від дня народження Павла Архиповича Загребельного (1924 – 2009), письменника, сценариста, драматурга, громадського діяча, Героя України. До ювілею П. Загребельного в бібліотеці ліцею розгорнуто книжкову виставку «Нестор-літописець XX століття». Письменника називають так тому, що його романи це своєрідний літопис багатостраждальної української історії від сивої давнини Київської Русі до першого десятиліття української незалежності.
Запрошуємо користувачі бібліотеки поринути в створені письменником дивовижні світи: Київської Русі, Османської імперії, України епохи Богдана Хмельницького.
Цікаві факти про Павла Загребельного
Павло Загребельний народився в досить бідній родині. Але, незважаючи на це, вони були дуже освіченими.
Павло почав читати в 4 роки, і ще до початку 1 класу, він подужав, мало не половину усієї шкільної програми.
Матір Павла померла, коли йому було 6 років. А з мачухою у нього були складні стосунки. Павло впродовж життя не розлучався з іконою св. Варвари, бо так звали його маму.
Закінчивши у 1941 році школу, в 16 років добровільно пішов воювати. У серпні того ж року отримав поранення. Після лікування навчався у військовому училищі, а потім знову – фронт.
У 1942 році нове поранення, потрапив у полон і до 1945 року був у німецькому концтаборі. Есесівці, коли він був спійманий при спробі втечі, пошкодили йому ліве око. Він розповідав: «Мене, помираючого, підібрала німецька трофейна команда — літні, як мені тоді здалося, фріци, років сорока. Напоїли кавою із солдатської фляжки, переправили в Болхов, потім в Орел. Там у колишній в’язниці був великий табір. Не помер я тільки тому, що був молодим і досить міцним. В рані в боку завелися черви, ніхто мене не лікував… Два з половиною роки я був у німецьких концтаборах: в Орлі, в Гомелі, в Кальварії — тихому литовському містечку, чия назва у католиків означає Голгофу — місце, де Христос прийняв смертні муки… Два з половиною роки у таборах смерті даром не минулися, підхопив туберкульоз.
Павло Загребельним був дуже прямолінійною людиною. Про нього був такий жарт, що він не може піднятися на другий поверх Спілки письменників, щоб не нажити собі хоча б одного ворога. На що Павло Архипович відповідав, що чим більше у людини ворогів, тим вона цінніша.
Письменник під час написання твору міг працювати по 16 – 18 годин на добу. Причому він на чистову друкував на друкарській машинці “Колібрі”, без чернеток, не переробляючи написане. А, маючи надзвичайну пам’ять, твір формував в голові, запам’ятовуючи енциклопедичні дані, найдрібніші деталі, що лягали до нового роману. Він міг на кілька днів, на тиждень, на місяць поїхати у відрядження і, повернувшись, з ходу продовжувати терзати “Колібрі”, навіть не глянувши на попередню фразу.
Вільно знав шість-сім мов, вони були робочими. Багатьма іншими міг читати зі словником.
Для написання найвідомішого його твору “Роксолана” Павло Архипович два роки вивчав мусульманські традиції, літературу, Коран, і закони Шаріату. Він навіть спеціально їздив до Туреччини, щоб подивитися на місця, де жила Роксолана. А потім поїхав на її батьківщину в Рогатин.
За життя письменника його книжки, що коштували 6-8 карбованців, продавалися таємно на базарах по 100 карбованців!
Всі таємниці свої Павло Загребельний занотовував у своєму щоденнику. Але прочитати його можна буде лише через 20 років (2029) після смерті автора, бо так вирішили його дружина і син за прохання Павла Архиповича.
Павло Загребельний вважав себе щасливою людиною, говорячи: «Я щасливий, бо мене читають».
